Мета проведення заходу:

• поглибити знання здобувачів вищої освіти про ключові події Української революції 1917–1921 років, політичних, громадських, військових, культурних діячів того періоду українського державотворення;
• звернути увагу на актуальність ідей суверенності та соборності держави, її територіальної цілісності як головних чинників розвитку України;
• активізувати пізнавальний інтерес здобувачів вищої освіти до засадничих події революції та боротьби за державність;
• розвивати різні види компетентностей, творчого мислення – основи формування громадянської, історичної та національної свідомості здобувачів вищої освіти;
• формувати в здобувачів вищої освіти активну громадянську позицію і по-чуття патріотизму.

Тематика виступів:

1. Федь В.А., д-р філос.н., проф., зав. кафедрою культурології, естетики та історії: Національно-культурне піднесення 20-х років ХХ ст. та міфи про українську революцію.
2. Баклашова Т.М., ст. викл.: Визначення змісту викладання історії Української революції 1917-1921 рр. у вищій школі як фактор формування історичної пам’яті.
3. Воронова Н.С., канд. філос. н., доц.: Освіта і наука в умовах національно-демократичної революції 1917-1921 рр.
4. Шалашна Н.М., канд. істор. н., доц.: Видатні діячі Української революції 1917-1921 рр.: Микита Шаповал.
5. Шарніна М.В., асистент.: 10 цитат видатних діячів Української революції 1917-1921 рр.

Розпочав засідання завідувач кафедри проф. Федь В.А., наголосив на актуа-льності цієї події та необхідності її відзначення на виконання Указу Президента України від 22 січня 2016 року №17 «Про заходи з відзначення 100-річчя від початку Української революції 1917–1921 років», зазначивши, що 2017 рік проголошено роком Української революції.

Володимир Анатолійович звернув увагу на те, що в березні 2017 року виповнюється 100-ліття від початку Української революції 1917–1921 років – одного із найважливіших і найскладніших періодів в історії Українського народу ХХ століття. Ця доба була вершиною національно-визвольної боротьби, відродження української нації. Сформована тоді ідея державної незалежності стала визначальною для українського визвольного руху. Розбудовою Української Народної Республіки, Української Держави, Західно-Української Народної Республіки українці довели здатність і спроможність національного державотворення. Сьогоднішня Україна є спадкоємицею державницьких традицій, закладених революцією 1917–1921 років. Зупинився на міфах про українську революцію:

1. міф 1. «Велика Жовтнева соціалістична революція» – основоположна подія російської, радянської та світової історії;
2. міф 2. Українська Народна Республіка виникла внаслідок відокремлення від радянської Росії;
3. міф 3. Територія УНР не охоплювала східної України;
4. міф 4. УНР вигадали в німецькому Генштабі, щоб розколоти Росію та інших.

Старший викладач кафедри Баклашова Т.М. наголосила на визначенні змісту викладання історії Української революції 1917-1921 рр. у вищій школі як фактору формування історичної пам’яті. Сучасні вимоги, які ставить суспільство перед вищою школою, визначають необхідність оновлення змісту викладання практично всіх предметів гуманітарного циклу, і перш за все - історії. Завданням цієї наукової дисципліни є формування у молодої людини розуміння себе як активного суб’єкта творення історії. Актуальність теми круглого столу визначається ще й тим, що будь-які революційні зміни відкривають незліченні можливості для новацій, знищуючи усталені соціальні схеми та створюючи безліч ситуацій вибору. Така ситуація присутня зараз не лише вУкраїні, але й в світі в цілому. Здатність зважувати різні можливості та усвідомлювати наслідки власної політичної активності або пасивності є однією з найбільши важливих компетентностей особистості.

Про становище освіти і науки в умовах національно-демократичної революції 1917-1921 років, доповіла доцент кафедри Воронова Н.С. Жорстока національно-визвольна боротьба, політизуючи свідомість усіх національних груп, розколюючи суспільство на ворожі табори, спотворювала світосприймання людей й формувала складну і суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Інтелектуальна діяльність втрачала свою престижність, а інтелігенція – традиційні джерела існування. Непристосована до життя у виключних умовах війни, господарської розрухи, хронічного дефіциту всього, інтелігенція перша стала жертвою голоду; надмірна політизація штовхала її представників в епіцентр політичної боротьби, де були особливо великі жертви. Ось чому втрати освічених людей в 1917 - 1921 рр. були особливо великі. Тисячі висококваліфікованих спеціалістів, учених, діячів культури емігрували за кордон. Поряд з цим інтелігенція інтенсивно поповнювалась за рахунок інших соціальних верств, які вносили в її свідомість свої настрої і сподівання. В таких умовах культурний процес в Україні набув своєрідних, властивих лише цій історичній добі, проявів і форм.

Асистент кафедри Шарніна М.В. навела цитати видатних діячів Української революції 1917-1921 рр., а саме:

• Михайло Грушевський «Кінець московської орієнтації»: «Перше, що я вважаю пережитим і віджитим […], се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць і кінець кінцем присвоєна собі значною частиною українського громадянства. Вона була підірвана російською революцією, що ослабила той московський примус... Ну а війна більшовиків з Україною рішуче поставила хрест над сею ідеологією, розв’язала всякі моральні вузли, яких-небудь очах ще могли зв’язувати Українця з московським громадянством... Я вважаю таке визволення від «песького обов’язку» супроти Московщини надзвичайно важним і цінним»;
• Володимир Винниченко «Відродження нації»: «Центральна Рада мала служити переважно національним центром, вона мала завдання зібрати всі сили, які мало українство, тими силами привести маси до національної свідомості… спіраючись на це, творити соціальні перебудову в відповідних наших, національних формах»;
• Дмитро Донцов «Підстави нашої політики»: «Перший Універсал видано під натиском мас, третій – внаслідок упадку уряду Керенського, четвертий – знову проти волі Ради. Мир у Бересті Литовському і закликання німців так само були вимушені. У зовнішню політику не внесла Рада ніякої організуючої, ясної для маси ідеї. У політиці внутрішній вона обмежила своє завдання до гальмування революційної енергії пробудженого націоналізму. Безперестанно оглядаючись на Петербург, вона відучувала маси дивитися на Київ як на осібний центр політичної волі... Природа любить економію: коли Україна устами своїх революціонних провідників хотіла робити те саме, що й Росія, то виявилося, що публіка воліє оригінал, а не кепський плагіат».

Маріана Валеріївна, також, навела та прокоментувала цитати Сергія Єфремова, Симона Петлюри, Євгена Чикаленка та Миколи Голубця.

В обговоренні тематики Круглого столу прийняли участь здобувачі рівня вищої освіти факультету психології та економіки управління 1 курсу Кравцов І., Смоляр М., Бойко В., Дорошенко І., Пономаренко Ю., Ликова С., Аханкіна А., Балковой М., Куліш В., Гуназа О., Вейкум А. та інші.

]

Підсумовуючи результати роботи Круглого столу зав.кафедрою професор Федь В.А. відзначив, що Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Проте вона стала самодостатнім історичним явищем із самобутніми специфічними рисами. Революція носила характер національно- та соціально-визвольний. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що зазнала еволюції від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності утвердження власної державної незалежності.

Зав.кафедрою, професор Федь В.А. вніс пропозицію на семінарських заняттях з Історії української культури, Історії України, Професійної та корпоративної етики, естетики висвітлити етапи революції 1917–1921 років, хронологію основних подій, Універсали Української Центральної Ради; надати здобувачам вищої освіти перелік наукових і науково-популярних Інтернет-публікацій, тематичних фільмів; відобразити на рівні контрольних запитань для заліку (іспиту) їх культурологічну, естетичну та історичну сутність.